Наступна держава, яка потрапила під огляд нашого “аналітичного ока”, – це Польща, сусідня до нас країна та надійний геостратегічний партнер, особливо крізь призму повномасштабної війни.
Як і в попередньому дописі про Іспанію, звернімося до проєкту “Свобода у світі” від організації “Freedom House”. Згідно з оцінками цього рейтингу, Польщі експертною групою було присуджено 81 бал зі 100 можливих у 2023 році. Відповідно до розподілу балів за критерієм політичних прав і громадянських свобод, країна здобула 34 зі 40 і 47 з 60 балів. А сам шлях демократизації Польщі бере свій початок ще з 1989 року, коли почали “проростати” коріння демократичних інститутів й інструментів та відбувається відхід від комуністичного правління.
Рейтинг “Freedom House” базується на блоках індикаторів, у яких по черзі висвітлено питання, згідно з якими й здійснюється порівняльна оцінка рівня демократичності, а отже і свободи. Одним із них є розкриття тематики вільних та чесних виборів, шляхом котрих обирається глава уряду та президент, по чому Польщу оцінено на 3 бали з 4. Президент цієї країни обирається прямим/всенародним голосуванням терміном на 5 років і може один раз бути обраний повторно, а у призначенні прем’єр-міністра та складу уряду участь беруть два актори – президент за погодження Сейму (нижньої палати польського парламенту). Чинний президент Польщі, Анджей Дуда, був вдруге обраний на свою посаду у липні 2020 року, отримавши 51% підтримки електорату в другому турі. Явка громадян на цих виборах становила 68,1%, що є другим найбільшим показником в контексті президентських виборів, починаючи з 1989 року.
Натомість 1 бал (з 4 можливих) згідно з вказаним оцінювальним питанням не доставлено через той кейс, коли під час президентських виборів, що мали відбутись в умовах карантинних обмежень Covid-19, адміністрування виборів було передано під розпорядження поштових відділень замість Національної Виборчої комісії. Відтак уряд безпосередньо не виконав свої конституційні зобов’язання, змінивши процедуру виборів. Було навіть відкрито судову справу, в ході якої постановили, що прем’єр-міністр порушив закон. У 2021 році Вища аудиторська палата звинуватила високопосадовців у тому, що вони намагались організувати голосування поштою без правових підстав цього і за значні кошти.
Окремо у проєкті “Свобода у світі” винесено аналітичне питання про права на об’єднання в окремі і незалежні партійні сили, які зможуть стати суб’єктом формування внутрішньої системної політичної конкуренції. Партії Польщі організовуються і діють вільно, а 2019 рік став переламним моментом для домінування членів партії “Право і справедливість”, котрі мали значний вплив на виборця з початку 2015 року, однак через недостатній відсоток парламентських мандатів втратили контроль над Сенатом – верхньою палатою польського парламенту. Напередодні та впродовж останніх виборчих перегонів і змагань за мандати в парламенті на політичну арену в Польщі висунулася низка нових малих політичних партій, а 4 з них усе-таки змогли отримати місця в законодавчому органі. Це чітко засвідчує про диференціацію і поляризованість політичних сил у країні.
Високо у рамках методики “Freedom House” оцінена і політична воля громадян, їхня безпека під час вибору і незалежність від тиску зовнішніх щодо політичної сфери сил. Також проєкт акцентує увагу на наявності реального захисту поляків від незаконного застосування фізичної сили, збройних повстань і війни й оцінює його на максимум – 4 бали з 4.
Насправді, уже згадана нами партія “Право і справедливість” є надзвичайно суперечливою з погляду присвоєння їй звання “носія демократичних цінностей”. Однак ця партія була при владі майже десять років. Хоча за словами очевидців парламентських виборів в Польщі у жовтні 2023 року, держава знову отримала шанс на збереження демократії як політичного режиму. Чому ж так і в чому специфіка?
В останні роки – у період, доки при владі перебувала партія “Право і справедливість” на чолі з 74-річним (сьогодні) Ярославом Качинським, – сталося чимало подій, що тягнули державу в прірву авторитаризму. Через популістську політику та заяви, зокрема стосовно заборони абортів й утиски представників спільноти ЛГБТК+, антибрюссельський курс, посилення законодавчого контролю, більшість опозиційних сил і закордонних партнерів Польщі мали острахи, що країна близька до “Poliexit” – виходу з Європейського союзу. Телебачення і радіомовлення перетворились на державні гілки комунікацій, велике засудження отримували погляди партії “Право і справедливість” на надання гуманітарної допомоги Україні й мігрантам. Крім того, Сейм, де переважали партійці Качинського, вступав у відкриті суперечки з Ізраїлем і США щодо розбіжності у поглядах на різні запроваджені у польській політиці рішення. Однак з погляду порівняння з сьогоденням, показники Польщі за проєктом “Свобода у світі” станом на висвітлення результатів цього дослідження в 2017 році були навіть вищими за останні актуальні дані. На той час вони сягали позначки 89 балів зі 100 (ще вищими були показники Польщі до 2015 року). Але це був тільки відносний початок політики “Права і справедливості”, а отже й авторитарні інструменти встигли поєднатись із напрацьованими з 1989 року демократичними конструктами і переважити їх у практиці застосування аж до настання 2023 року. Ось чому зараз бал у рази нижчий.
На цьому тлі хотілось би пригадати ще один період авторитарного минулого Польщі. Для цього розберемо деталі так званого режиму “санації”. В 1925-1926 рр. польські землі оповила економічна й політична криза. З цього логічно слідує, що до влади мала б прийти авторитетна та сильна персоналія. Свою кандидатуру на роль національного лідера висунув шанований серед населення воєначальник і творець незалежної Польської Республіки – Юзеф Пілсудський. Основними прихильниками Пілсудського були представники армії і керівництва Польської партії соціалістів. У 1926 році, а саме 12 травня – після запеклих вуличних боїв у Варшаві, Юзеф Пілсудський закріплює свою одноосібну владу на територіальне визначення Республіки, що вже на той час було названо “санацією”. Дослівно з польської мови вказаний термін перекладається як очищення та оздоровлення суспільства. Першим запровадженим заходом Ю. Пілсудського стала ліквідація посади президента. Натомість він сам утворив і очолив непідлегле парламенту чи уряду управління Генерального інспектора Збройних сил Польщі. У межах його діяльності були справи армії, “наведення порядку” – боротьба з корупцією та зловживаннями владою, контроль за обмеженням багатопартійності. Формальним президентом Польщі став професор Ігнацій Мосціцький, який, однак, не був самостійною політичною фігурою. Сам Юзеф Пілсудський розумів філософію “санації” як створення надкласової і надпартійної влади, здешевлення держапарату і покращення становища національних меншин.
Режим санації не було зупинено і після смерті Юзефа Пілсудського, адже його очолила “група полковників”, що були офіцерами польських легіонів, створених воєначальником. У 30-ті рр. ХХ століття санаційний режим тільки посилився. Всі державні інституції здійснювали наступ на права і свободи громадян, ліквідовувалась свобода зібрань, державна адміністрація підпорядкувала систему місцевого самоврядування, провідною була ідеологія “державного виховання”. Був прийнятий більш жорсткий кримінальний кодекс, а в 1934 р. був створений перший ізолятор (по суті концтабір) для політичних ув’язнених у Березі Картузькій (Західна Білорусь). Примножувалось значення польського націоналізму. Масово уводились квоти, які обмежували місця для навчання євреїв в університетах, і чи не щоденними стали випадки нападів на крамниці, які належали єврейській національній меншині у Польщі. Розчинилась вся філософія “санації”, проголошена Юзефом Пілсудським. Реакцією поляків на погіршення зовнішньополітичної ситуації наприкінці 1930-х років постала тенденція до національної консолідації, оскільки було розроблено програми щодо згуртування населення навколо ідей санації та формування масової соціальної бази. У цьому польська влада вбачала механізм порятунку і захисту від реваншистських настроїв Німеччини.
Передивляючись базу даних проєкту “Свобода у світі” по стрічці Польщі можна зробити висновки про те, що до 1978 року країна була ідентифікована як “Not free”. І це не дивно, бо країна, хоча і як номінально незалежна, перебували в соціалістичному таборі і під впливом СРСР. Точкою відліку політичного транзиту стає початок 80-х років минулого століття, що зініційовано подіями виступу польських робітників і наслідується поширенням діяльності незалежної профспілки “Солідарність”, які заснував й очолив Лех Валенса. Відтоді Польща маркується позначкою “Partly free”, а вже 90-ті ХХ століття знаменуються для неї цілковитим рівнем свободи та показником “Free”.
Отож, як бачимо, що Польща – це приклад демократичної держави, в якій політичний режим й досі коливається в континуумі “автократія–демократія”. Успіх демократичної трансформації полягає в активізації суспільних рухів та взаємодії з іншими демократично-орієнтованими державами. Проте навіть напрацювавши сталу модель імплементації демократичних політик, владні механізми зазнали впливу політичних сил, котрі через тіньові підходи позиціонують себе як авторитарні: і партія “Право і справедливість” тому яскравий доказ. Хоча надалі, суто інтуїтивно, Польщу повинне чекати зростання рівня свобод і демократії.
Публікацію підготовлено за фінансової підтримки Європейського Союзу у рамках “Програми Еразмус+” за напрямом “Жан Моне для вищої освіти” (Модуль “Політичні інститути та системи в Європі: порівняння і досвід для України”, № 101126702)
